Протитанкові ракетні комплекси. Частина 1
Автор у своїх статтях не раз згадував такий вид озброєння як «протитанкова керована ракета» (ПКР) та «протитанковий ракетний комплекс (ПТРК), але жодного разу не розповідав про них читачу. У наступних трьох статтях автор усуне це прикре непорозуміння, і розповість читачу про ПКР та ПТРК. Першими винахідниками протитанкового ракетного озброєння стали німці. Для початку як завжди, трохи історії.
У 1941 році на Східному фронті Вермахт зіткнувся з танкової армадою Червоної армії. Шоком для німців стала поява середнього танка Т-34 та важкого КВ-1. Виявилось, що німецька піхота не мала засобів для адекватної протидії. Лобову броню КВ-1 не пробивала жодна німецька протитанкова гармата. До пори до часу, за рахунок ефективної взаємодії піхоти, танків та авіації німцям вдавалося громити набагато чисельнішого супротивника. Але Червона армія ціною великих жертв також вчилася на полі бою. І ця наука, помножена на технічну перевагу негайно вдалася взнаки під час наступу Вермахту на Москву. 7-11 жовтня 1941 року під Мценськом радянські бронетанкові з’єднання, укомплектовані Т-34 буквально «розкатали в млинець» німецьку 4-ту танкову дивізію. Тільки протягом одної доби боїв остання втратила 30 танків та 500 вояків. Протягом чотирьох днів боїв німці втратили 242 танки.
Розпочалися панічні заходи, покликані врятувати німецьку піхоту від винищення на полі бою. Спочатку конструкторська думка пішла традиційним шляхом. На озброєння німецької піхоти почали надходити протитанкові гармати великих калібрів. Пробивати броню радянських танків вони могли, проте разом з калібром гармат зростала і бойова маса та силует. Наприклад німецька протитанкова гармата РАК-43 розправлялася з усіма радянськими танками на дистанції півтори тисячі метрів, але при цьому важила чотири з половиною тонни і висотою майже в два метри. Замаскувати на місцевості, а тим паче швидко перемістити таку гармату було просто неможливо.
Паралельно німецька конструкторська думка взялася за розробку ручної протитанкової зброї для піхоти. Так з’явилися ручні протитанкові гранатомети «Офенрор» та «Панцершрек», а наприкінці війни – знаменитий «Фаустпатрон». Але прицільна дальність перших двох становила всього 150 м., а Фаустпатрона – всього – 50 м. Німецькій піхоті було нагально потрібне озброєння, здатне уражати ворожі танки на дистанція від кілометра, і водночас бути компактним та маневреним.
Роботи по протитанковим керованим ракетам були розпочаті німецьким конструктором Максом Крамером та фірмою BMW ще у 1941 році. Але спочатку його проект не викликав інтересу. Вермахт наступав на всіх фронтах, і здавалося, потреба у новій зброї відсутня. Все змінилося після Сталінградської катастрофи. І Вермахт, у пошуці адекватних протитанкових засобів звернув увагу на творіння конструктора. Слід сказати, що Крамер розробив керовану авіаційну ракету Х-4 – першу у своєму класі. Відповідно при розробці ракети Х-7 конструктор використав весь свій позитивний досвід, набутий при розробці Х-4.
Ракета Х-7 мала корпус довжиною 790 мм і діаметром 140 мм. Зовні вона нагадувала літак, з крилами та кілем, встановленими на дугоподібній штанзі. На кінцівках крил розташовувались дві безінерційні котушки з дротами, по яким на ракету надходили команди від апаратури управління оператора. В якості силової установки використовувався пороховий ракетний двигун, який розганяв ракету до швидкості 100 м/с. Розрахункова бронепробиваємість становила 200 мм. броні, а дальність стрільби становила 1 200 м. Застосувати ракети за призначенням не встигли – Перш ніж ПТКР був повністю доведений до пуття – війна у Європі закінчилась. І ракети Х-7 дісталися союзникам у якості трофеїв.
Протитанкова керована ракета Х-7 Rottkapchen
Саме Максом Крамером і його конструкторським колективом було започатковано ті оригінальні конструктивні рішення, які уже після Другої світової війни були закладені у конструкцію всіх протитанкових комплексів першого покоління.
Конструктивно протитанковий ракетний комплекс першого покоління складається з трьох основних частин. Протитанкової керованої ракети, пускового пристрою та апаратури керування.
ПКР окрім власне бойової частини та твердопаливного двигуна містить органи керування, керма висоти і повороту. ПКР та апаратура керування з’єднані між собою за допомогою проводу. Котушка проводу розміщується у ПКР. По ньому відбувається передача команд від апаратури керування до ПКР. Під час польоту блок керування ПКР приймає команди, що надходять від апаратури керування оператора по провідному каналу і вносить зміни у положення керм висоти та повороту ракети. Таким чином оператор змінює напрямок польоту ракети.
Процес керування ПКР здійснюється за так званим методом «Трьох точок»: ціль – прицільна марка – ракета. В склад апаратури керування входять оптичні прицільні пристрої. За їх допомогою оператор здійснює прицілювання по цілі. Перед пуском ПКР оператор має навести прицільну марку прицілу на ціль. Після здійснення пуску оператор за допомогою апаратури керування має сумістити ПКР (яка вже летить) з ціллю та прицільною маркою в одну лінію. Протягом всього часу польоту ракети, аж до моменту влучання у ціль оператор має постійно, шляхом надання команд з апаратури тримати суміщеними разом «три точки» – ціль, прицільну марку та ПКР.
Першим вже післявоєнним протитанковим ракетним комплексом став французький SS11, який успішно пройшов випробування локальними конфліктами і перебував на озброєнні армій 36 країн світу.
Французька ПКР SS 11.
Радянський союз дещо відстав від західних країн у частині проектування ПТРК, але швидко надолужив згаяний час. 1963 році на озброєння Радянської армії надійшов протитанковий ракетний комплекс «Малютка» – вельми вдалий ПТРК першого покоління. На його будові пропоную зупинитись детальніше.
Протитанковий ракетний комплекс «Малютка» складається з протитанкової керованої ракети (ПКР), пульту керування та пускової установки.
ПКР складається з кумулятивної бойової частини та крилового відсіку. У криловому відсіку по осі послідовно розташовувалися маршовий двигун, кермова машинка і гіроскоп. У кільцевому просторі навколо маршового двигуна розміщувалася камера згоряння стартового двигуна з окремими соплами по центру відсіку, а за ним – котушка трьожилового проводу лінії зв’язку. На зовнішній поверхні корпусу ракети встановлено трасер. На криловому відсіку розташовані чотири крила, які складаються у транспортному положенні.
Протитанкова керована ракета ПТРК «Малютка» (поздовжній розріз):
1 – кумулятивна бойова частина; 2 – сопло стартового двигуна; 3 – стартовий двигун; 4 – котушка дроту; 5 – маршовий двигун; 6 – сопло маршового двигуна; 7 – кермова машинка; 8 – гіроскоп; 9 –крило.
Пульт керування складається з корпусу, на якому розташована рукоятка керування, кнопка пуску ПКР, оптичний шестикратний візир, акумуляторна батарея та органи контролю електромережі. Пульт приєднується до ПКР за допомогою кабелю зі штекерами.
Оператор за пультом керування ПТРК «Малютка»
Розрахунок ПТКР складається з трьох вояків, між якими розподіляються елементи ПТРК. Перший номер розрахунку переносить пульт керування з прицілом, акумуляторну батарею та комплект запчастин та інструментів. Номери 2 і 3 переносять по валізі-ранцю. В них розміщується ПКР з від стикованою бойовою частиною, пускова установка та котушка з кабелем.
Як було сказано раніше, керування ПКР здійснюється за методом «трьох точок». Детальніше цей процес виглядає наступним чином. Після находження цілі, наведення прицільної марки візиру на ціль та натискання оператором кнопки «Пуск» на пульті керування в ракеті спрацьовує стартовий двигун, який запускає ракету і надає їй початкову швидкість і обертовий рух у польоті. Опісля спрацьовує маршовий двигун, який підтримує швидкість ПКР впродовж всього часу польоту. Продовження обертових рухів ПКР забезпечується чотирма крилами. Оператор керує польотом ракети шляхом повороту рукоятки управління пульту керування. В пульті керування відбувається перетворення команд керування у електричний сигнал, який надходить по дроту на кермову машинку. Остання відхиляє вбік від повздовжньої осі ракети насадки-дефлектори двох сопел маршового двигуна, внаслідок чого відбувається зміна напрямку газових струменів маршового двигуна, і відповідно – спрямування ПКР у потрібний бік. Одночасно з пуском ракети розпочинає роботу гіроскоп, призначення якого – по дроту передавати на пульт керування сигнал про кутове положення ПКР у просторі. В свою чергу пульт керування виробляє команди, синхронізовані з оборотом снаряда. Ці команди по провідній лінії зв’язку передаються на кермову машинку, яка в залежності від полярності вхідного сигналу відхиляє насадки дефлектори у той чи інший бік.
Момент пуску ПКР «Малютка». Добре видно роботу чотирьох сопел стартового
двигуна та піротехнічного трасера.
Під час польоту ПКР працює піротехнічний трасер, горіння якого дозволяє оператору точно відстежувати місцеположення ПКР у просторі.
В момент влучення спрацьовує кумулятивна бойова частина ПКР, яка і здійснює ураження цілі.
Розрахунок ПТРК «Малютка». Оператор здійснює прицілювання через оптичний візир.
З появою ПТРК піхота отримала компактний та могутній протитанковий засіб для ураження бронецілей. Вперше ПТРК «Малютка» були застосовані армією комуністичної Демократичної республіки В’єтнам проти армії США та її союзників під час В’єтнамської війни у 1972 році. Від ПКР армія США втратила шість танків. Проте застосування ПКР наземного базування носило епізодичний характер. Різко пересічена місцевість та густі джунглі, які зменшували огляд аж впритул, не дозволяли у повній мірі реалізувати можливості ПТКР.
Яскравою сторінкою у бойовій біографії «Малютки» стала «Війна Судного дня», («Війна Йом-Кіпур») 6-25 жовтня 1973 року. З 1967 року, після нищівної поразки, які завдав Ізраїль арабським країнам у Шестиденній війні 1967 р., Єгипет і Сирія ретельно готувалися до реваншу. Радянський союз своїм коштом заново відновив збройні сили Єгипту та Сирії, укомплектувавши їх сучасним радянським озброєнням, одним з яких стали ПТРК «Малютка».
Навчені гірким досвідом, араби в першу чергу поставили собі за мету нейтралізувати ізраїльські бронетанкові війська, які стали основною ударною силою армії оборони Ізраїлю. Проте новизна озброєння вимагали специфічних заходів підготовки та дуже високої кваліфікації операторів.
Для уникнення ураження оператора струменем стартуючої ПКР, оператор з пультом керування розташовувався на певній відстані від пускової установки з ПКР. Відповідно після старту оператор мав вивести ПКР на лінію візування, маркою і лише опісля здійснювати безпосереднє прицілювання. До цього моменту здійснювати прицілювання було неможливим. Оскільки швидкість ПКР становила 100 м/с, а час виведення на візування становив від 3 до 5 секунд, утворювалася своєрідна «мертва зона» дистанцією 300-500 м., в якій неможливо було вести прицільний вогонь з ПТРК. Вихід було знайдено у вигляді піхотинців, озброєних ручними протитанковими гранатометами РПГ-7. Розрахунки гранатометників прикривали розрахунки ПТРК на дистанціях ближче 300 м.
Як і всі ПТРК першого покоління були складні у керуванні. Найменший різкий рух оператором рукоятки керування під час польоту ракети – і ПКР або заривалася в землю, чи злітала високо вгору, обриваючи провідну лінію зв’язку. Тому якнайретельнішу увагу було приділено навчанню операторів ПТРК. Розрахунки ПТРК навчалися на швидкість приводити ПТРК у бойове положення у різних у мовах і ретельно пілотувати ПКР. Останніх при цьому на навчальних стрільбах не жаліли.
Протитанкові роти єгипетських піхотних дивізій оснащувались ПТРК з підготовленими розрахунками, по дванадцять ПТРК на роту. Протитанкові роти мали вступати в бій у якості підсилення піхотних підрозділів на найбільш загрозливих ділянках фронту, де очікувались контратаки ізраїльських механізованих підрозділів.
6 жовтня 1973 року раптовим ударом єгипетська армія прорвала лінію оборони ізраїльтян і розпочала форсування Суецького каналу. Протитанкові роти наступали у перших лавах разом з піхотинцями забезпечуючи протитанкову оборону переправ.
Оговтавшись від раптового удару ізраїльтяни, намагаючись не допустити розширення єгипетського плацдарму на протилежному березі Суецького каналу, організувала ряд контратак по всьому фронту силою трьох танкових дивізій. Перша контратака силами 252-ї танкової дивізії була успішно відбита. Від влучного вогню єгипетських ПТРК дивізія втратила 165 танків та 345 вояків танкових екіпажів; загинув і командир дивізії генерал Альберт Мандлер.
Восьмого жовтня ізраїльтяни знову контратакували силами 162 бронетанкової дивізії. Плацдарм в районі залізничного мосту Ель Фірдан захищала єгипетська 241 піхотна дивізія. Її командир, генерал Хасан Абу Саад, маючи в наявності бронетанковий резерв розумно вирішив не вступати у зустрічний бій з ізраїльськими танками, натомість заманив наступаючих ізраїльтян у ретельно підготовлену засідку. На підході до залізничного мосту ізраїльські танки потрапили під скоординований фланговий вогонь єгипетських танків та ПТРК. В перші ж хвилини бою було знищено 18 ізраїльських танків. Наприкінці дня ізраїльтяни змушені були відступити. 162 танкова дивізія втратила дві третини своїх танків.
Протягом двох діб боїв всі ізраїльські атаки закінчувалися невдачею. Маскуючись на місцевості, розрахунки відкривали вогонь на дистанції більше кілометра, лишаючись непоміченими для ізраїльських танкістів, а потужна кумулятивна бойова частина ПКР пробивала всі типи танків, які перебували на озброєнні армії оборони Ізраїлю, в т.ч. британські «Центуріон» і американські М60А1. По танкам, яким вдавалось прориватися через щільний вогонь «Малюток» відкривали вогонь піхотинці з ручними протитанковими гранатометами РПГ-7. В результаті кожна з трьох дивізій втратила від чверті до третини своїх танків, а втрати у танкових екіпажах були як ніколи високими. Лише 14 жовтня Ізраїлю вдалося завдати важкої поразки єгиптянам та сирійцям і перейти у контрнаступ, який закінчився розгромом арабських союзників.
Всього за різними оцінками протягом Війни судного дня Ізраїль втратив близько 800 танків. Також за різними оцінками від 30 до 50 відсотків танків було знищено саме за допомогою ПТРК «Малютка».
Жовтень 1973 року. Ізраїльські танки М60А1, знищені вогнем з ПТРК.
Незважаючи на те, що Ізраїлю ціною неймовірного напруження всіх сил вдалося перемогти, вкрай високі втрати у живій силі та техніці, а також невжиття превентивних заходів з попередження вторгнення стали причиною масштабного розслідування на державному рівні. Результатом стала серія гучних відставок та звільнень серед вищого командного складу армії оборони Ізраїлю, а також перегляд тактики застосування ізраїльських бронетанкових військ.
Війна Судного дня підтвердила ефективність нового виду озброєння. ПТРК при відповідній підготовці операторів дозволяла піхоті на рівних вести бій з танками супротивника на дистанціях від 1000 м. Також досвід війни дав поштовх до вдосконалення ПТРК в частині усунення їх конструктивних недоліків, а також змусив розробників бронетанкової техніки шукати нові способи захисту танків від ПКР.
Далі буде…
Курт Оберст
Протитанкові ракетні комплекси. Частина 2
Протитанкові ракетні комплекси. Частина 3
Протитанкові ракетні комплекси: Післямова
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
[…] Протитанкові ракетні комплекси. Частина 1 […]
[…] Протитанкові ракетні комплекси. Частина 1 […]