На самоті. Три історії самотніх людей, які зіштовхнулися з проблемою самотності. Де шукати допомогу?

На самоті. Історія третя: Нонна Сай


8322
коментарі відсутні

Соціальна працівниця Оксана Агєєва поспішає до 92-річної Нонни Сай, яка осліпла та не може ходити. Жінка відвідує свою підопічну два рази на тиждень. Крім цього, до Нонни Степанівни заходить у гості її сестра, Людмила Філімонова, якій за 80 років. Оксана готує, прибирає, прасує, ходить у крамницю та аптеку, а нещодавно і в УПСЗН, аби поновили додаткові виплати. До своєї підопічної ставиться з повагою.

«Нонна Степанівна дуже хороша, добра людина, життєрадісна. Їй дуже хочеться жити, хоча вона буває каже, що хоче, аби її вже приспали. Але ні, вона дуже хоче жити. Оптимістка за своєю натурою. Я до неї із задоволенням ходжу», – розповідає Оксана Агєєва.

Поки Нонна Сай чекає, компанію їй складає сестра. Людмила Макарівна живе у тому ж будинку, але на декілька поверхів вище. Жінка гортає книгу, яку написала сама Нонна Степанівна, поки остаточно не втратила зір. Над цією автобіографією вона працювала ночами протягом 22 років. Нині Нонна Степанівна згадує своє життя, а особливо маму, з якою жили вдвох, оскільки батька було репресовано радянською владою.

«Грошей ми отримували мало і тому у мамочки був такий лозунг: «Гроші заробляю завжди сама». Вона сама ремонт у квартирі робила, підлогу натирала. Де можна заробити самій, я так і робила. Мамочка зі швейною машинкою не розставалася: купувала у крамницях здешевлену тканину і шила простирадла, підковдри, наволочки, сукні. Ми намагалися себе самі обслужити», – розповідає Нонна Сай.

Батько жінки приїхав у Краматорськ на будівництво НКМЗ, а згодом до нього приєдналася дружина, яка закінчила у Сімферополі училище і працювала акушеркою. Було це до Другої світової війни. А під час неї родина Сай потрапила на Урал, де Нонна захворіла на туберкульоз легень та очей. Через недугу жінці згодом довелося перенести багато операцій. Від своєї мами Нонна навчилася шити та в’язати. Однак, нині не в змозі займатися улюбленими захопленнями.

Нонна Степанівна мріяла стати викладачем російської мови, але мати порадила йти у юридичний, бо знання законів допомогли б жити. Зараз про це не шкодує. 25 років Нонна Сай пропрацювала юрисконсультом на цементному заводі у Єнакієвому.

«Я у своєму житті жодній людині не відмовила  у юридичній допомозі й ні з кого ніколи не взяла ані копійки. У людини, скажімо, немає грошей, а треба пенсію вибити чи квартиру отримати, радили йти до юриста на цементний завод, мовляв, вона все зробить. От так у своєму рідному місті я і була відома, як фахівець, який надає всім допомогу безкоштовно», – згадує Нонна Степанівна.

З Єнакієвого до Краматорська жінка переїхала у 2006 році. На цьому наполягла сестра, бо Нонна майже втратила зір і їй потрібен був догляд. Кожна перенесена операція не відновлювала, а лише сповільнювала процес на деякий час.

«15 років поспіль щоранку моя матуся поїла мене морквяним соком.  Вона вставала о пів на шосту, бо на роботу було на 7 годин. Отож, матуся терла моркву і через марлю вичавлювала сік. А коли їй було за 70 і в неї стався інсульт, я матусі щовечора міряла тиск. Якщо був високий, то знижувала, а якщо нормальний, то по будильнику о 2 ночі вставала і знижувала. І так 13 років. Завдяки такому догляду вона прожила 87 років. Мені мама сказала: «Нонно, ти розумніша за мене, талановитіша. Мені легко було жити з тобою». Ось такі слова мені подарувала. Не знаю, звідки я все вмію: і в’язати, і шити і все, що не скажете – усе зроблю», – розповідає Нонна Сай.

Нині вона живе одна, бо не має ані чоловіка, ані дітей. Гостями Нонни Степанівни є соціальна працівниця від благодійного фонду «Карітас Краматорськ», сестра Людмила та ще одна жінка, яка приносить перетерті блендером борщ та овочеві пюре.

 


Підписатись
Повідомте про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

Дивiться також
На самоті. Різні історії, різні долі

Різні історії, різні долі. Пенсіонерки з Краматорська подолали багато проблем. Але найстрашнішою для усіх стала одна – самотня старість. За статистикою, в Україні мешкає понад 740 тисяч самотніх людей похилого віку. Хатня робота, похід до магазину – ці та інші справи даються стареньким усе складніше. А ще вони знаходяться у групі ризику під час епідемії

На самоті. Історія третя: Нонна Сай

Соціальна працівниця Оксана Агєєва поспішає до 92-річної Нонни Сай, яка осліпла та не може ходити. Жінка відвідує свою підопічну два рази на тиждень. Крім цього, до Нонни Степанівни заходить у гості її сестра, Людмила Філімонова, якій за 80 років. Оксана готує, прибирає, прасує, ходить у крамницю та аптеку, а нещодавно і в УПСЗН, аби поновили

На самоті. Історія друга: Тетяна Шевлякова

Тетяна Шевлякова родом із Узбекистану. Разом з батьками жила у Ташкенті, допоки не одружилася. Тоді чоловік привіз її в Україну, у Харківську область. Було це у 70-х роках. Відповідної роботи на той час, каже жінка, для неї не знайшлося, а за фахом Тетяна Іванівна вихователька. Тоді подружжя переїхало до Краматорська, а жінці запропонували піти двірником,

На самоті. Історія перша: Любов Гребенюкова

Пекінес на прізвисько Дені зазвичай складає компанію 84-річній Любові Гребенюковій. Жінка розповідає, що після смерті чоловіка, окрім песика, в неї нікого у світі не залишилося. «Я дуже любила з Денєчкой гуляти. Дуже. У мене були знайомі собачники. Я любила сидіти у сквері, там до мене завжди хтось підсаджувався. Впродовж мого життя у мене було 8