На самоті. Три історії самотніх людей, які зіштовхнулися з проблемою самотності. Де шукати допомогу?

На самоті. Історія друга: Тетяна Шевлякова


8145
коментарі відсутні

Тетяна Шевлякова родом із Узбекистану. Разом з батьками жила у Ташкенті, допоки не одружилася. Тоді чоловік привіз її в Україну, у Харківську область. Було це у 70-х роках. Відповідної роботи на той час, каже жінка, для неї не знайшлося, а за фахом Тетяна Іванівна вихователька. Тоді подружжя переїхало до Краматорська, а жінці запропонували піти двірником, оскільки таким працівникам швидко давали квартири. Молода родина ж власної оселі не мала. Так Тетяна Шевлякова змінила професію.

За п’ять років нарешті черга на отримання оселі дійшла і до них. Так, у подружжя з’явилася трикімнатна квартира у центрі міста.

Згодом через певні обставини Тетяна Іванівна з чоловіком розлучилися. Квартиру довелося розміняти. Від першого шлюбу в жінки залишилася дочка. Життя потроху налагоджувалося, згодом Тетяна вдруге одружилася. У неї народилася ще одна дівчинка. Нині обидві дочки до неї не ходять. З рідних лише онука не забуває бабусю та час від часу провідує жінку.

«Зараз дочці від першого шлюбу 46 років. Вона до мене не ходить. Через дорогу від мого будинку працює, але не ходить. Онучка сказала, що моя дочка хвора на шизофренію.  Дивно це було чути, адже у нас в роду ніхто від цього недугу не страждав. У моєї бабусі було дванадцять дітей, але ніхто на шизофренію не хворів. Виявилося, що сестра у свекрухи страждала від цією хвороби. А друга дочка у мене 84-ого року народження, це від другого шлюбу, страждає від алкогольної залежності. Вона теж не приходить, а якщо й зайде, то окрім лайки та вимагання грошей, нічого не чую від неї. А що вимагати, коли у мене  пенсія 2 160 гривень?! Отак і виходить, що у мене наче і є діти, але я одна», – із сумом каже Тетяна Шевлякова.

За своє життя жінці довелося вдруге змінила професію: з двірника на кондитера. Так і пропрацювала до пенсії, а саме майже 20 років, у цеху. Три роки тому після сварки з дочками у Тетяни стався інсульт. Жінка частково втратила дієздатність і раз на півроку потребує лікування, яке коштує дорого. До того ж Тетяні Іванівні необхідна допомога по господарству. У цьому  її підтримує соцпрацівниця від БФ «Карітас Краматорськ».

«Це дуже добре для таких людей, як ми. Дуже мені допомагають. Що можу – сама роблю. Вікна звичайно вже не полізу мити. Їсти потроху однією рукою готую, хоча порізати щось вже не можу. От Оксана мені ріже на борщ на суп. Також поли миє, коцики трусить. Все, що я попрошу, все зробить», – розповідає Тетяна Іванівна.

А ще до жінки час від часу у гості приходять сусіди, провідують друзі та колишні колеги. Однак, пані Тетяні хотілося б, аби поряд були рідні, близькі люди.

«Був час, коли виписували журнали, точніше на роботі нас змушували, «Крокодил», «Перець»… Там була така картинка: йде мати, а їй на зустріч біжать двоє дітей. Дівчинка кричить: «Це моя мама йде!» – і штовхає брата, а хлопчик кричить: «Ні, це моя мама!», – і теж штовхає сестру. Проходить час якийсь. Діти виросли, у них свої будинки, машини. Йде мати, а син сидить та промовляє до сестри: «Твоя мати йде», – а сестра у відповідь: «Ні, твоя іде», – й обидва відвернулися. От і у мене так сталося. Ніколи не думала, що на старість залишуся одна», – з гіркотою в голосі каже Тетяна Іванівна.

 


Підписатись
Повідомте про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

Дивiться також
На самоті. Різні історії, різні долі

Різні історії, різні долі. Пенсіонерки з Краматорська подолали багато проблем. Але найстрашнішою для усіх стала одна – самотня старість. За статистикою, в Україні мешкає понад 740 тисяч самотніх людей похилого віку. Хатня робота, похід до магазину – ці та інші справи даються стареньким усе складніше. А ще вони знаходяться у групі ризику під час епідемії

На самоті. Історія третя: Нонна Сай

Соціальна працівниця Оксана Агєєва поспішає до 92-річної Нонни Сай, яка осліпла та не може ходити. Жінка відвідує свою підопічну два рази на тиждень. Крім цього, до Нонни Степанівни заходить у гості її сестра, Людмила Філімонова, якій за 80 років. Оксана готує, прибирає, прасує, ходить у крамницю та аптеку, а нещодавно і в УПСЗН, аби поновили

На самоті. Історія друга: Тетяна Шевлякова

Тетяна Шевлякова родом із Узбекистану. Разом з батьками жила у Ташкенті, допоки не одружилася. Тоді чоловік привіз її в Україну, у Харківську область. Було це у 70-х роках. Відповідної роботи на той час, каже жінка, для неї не знайшлося, а за фахом Тетяна Іванівна вихователька. Тоді подружжя переїхало до Краматорська, а жінці запропонували піти двірником,

На самоті. Історія перша: Любов Гребенюкова

Пекінес на прізвисько Дені зазвичай складає компанію 84-річній Любові Гребенюковій. Жінка розповідає, що після смерті чоловіка, окрім песика, в неї нікого у світі не залишилося. «Я дуже любила з Денєчкой гуляти. Дуже. У мене були знайомі собачники. Я любила сидіти у сквері, там до мене завжди хтось підсаджувався. Впродовж мого життя у мене було 8